Остап Дроздов: Ми входимо в найтемнішу, найпідлішу, найцинічнішу фазу вторгнення

У знавців воєн я прочитав, що такі агонійні методи терору – ознака пізніх стадій. Це, по суті, наприкінцева Чечня. Чи передфінальна Сирія. Масований спурт є ознакою відчайдушності. Це як останній бій, розтягнутий в часі. Будь-якою ціною – стратегія адольфа-другого. Це триватиме доти, доки він не здохне. Його варто оголосити терористом №1 і запустити процес на фізичне знищення. Сподіваюся, великі країни з великими спецслужбами пошурупають у цьому напрямку. Бо це ніколи не закінчиться. Там нема раціо, там суцільне психо.

Наскільки я бачу, рашисти в рукаві мають 2 останні тузи: це Бєларусь і це Крим. Основне й кінцеве підсилення за принципом «пан або пропав» (буде друге) йтиме саме звідти. Двома країнами проти однієї – я не знаю, чи є щось більш нице і щуряче. Якщо нашою «другою країною» не стане Захід, то кандидувати на вступ в ЄС не буде кому, даруйте. Я не хочу навіть думати в цьому напрямку, їй-богу.

Користуючись нагодою, ще кілька слів. Оскільки наша історія спротиву не скінчиться завтра, то треба навчитися бігти на довгу дистанцію і розподіляти ресурси на кілька етапів. Зараз першочерговий час – мілітарних людей з навиками + битих волонтерів, звиклих до екстріму тут і зараз. Тут і зараз тероборона й армія затребує людей із бодай якоюсь готовністю («нульових чайників» на потім, хай би краще того не було); тут і зараз волонтери просять долучатися не за принципом метушливої гіперактивності, а розважливої відповідальності.

Це важко і не всіма сприймається, але: різні люди мають різну психіку, кріпкість здоров’я й фахову корисність, відтак у кожної людини – різний ККД у нинішній ситуації. А значить, абсолютно кожна людина може знайти свій максимально корисний застосунок, і це чудово, бо тоді жоден інший напрямок не просідатиме! І не треба себе картати чи картати когось. Бо війська бувають не лише армійські, але й інформаційні, логістичні, диверсійні, кібер, волонтерські, економічні, диспетчерські, психологічні тощо. Потрібні всі на всіх фронтах, бо український спротив такий самий повномасштабний, як і вторгнення. В цьому і є суть національного пориву – він багатофланговий і всеосяжний.

Усі ці дні пронизані словом МУСИМО. Люди і людоньки, ми МУСИМО. Мене найбільше гріють думки про те, що раша вже зазнала цивілізаційного краху, а це, власне, і є найвищою перемогою, яка уже сталася. Вона УЖЕ сталася, незалежно від того, скільки там ракет ще лишилося в трупа. Бережімо себе.