Війна у Чорному морі: як відбуваються бої за «Вишки Бойка»
Після початку російсько-української війни у 2014 році чорноморська видобувна інфраструктура була перетворена на військові бази, а з початком повномасштабного вторгнення її стратегічне значення як військових об’єктів зросло. Видання Мілітарний розповідає про унікальну і єдину подібну у світовій історії серію спеціальних операцій по поверненню контролю над чорноморської газовидобувною інфраструктурою та їх важливість у битві за Чорне море.
Регіон та його інфраструктура
Чорне море багате на поклади природного газу та газогідратів, які переважно зосереджені в північно-західній шельфовій зоні, значна частина якої входить до виключної економічної зони України.
Ця зона прилягає до берегів Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, а також Автономної Республіки Крим.
За деякими оцінками, поклади природного газу цієї зони складають від 37 до 40 млрд кубометрів, газогідратів – від 7 до 10 трлн кубометрів, а нафти – близько 3 мільйонів тонн. Думаю нікому не потрібно пояснювати, наскільки це великі економічні перспективи для України й як сильно Росія жадає залишити їх собі.
У цій частині Чорного моря розвідані та розроблені Голіцинське, Архангельське, Штормове та Одеське родовища.
Станом на 2013 рік на цих родовищах розміщувалося 14 газовидобувних об’єктів – це морські платформи та блоки-кондуктори.
Загальна карта об’єктів на родовищах. Джерело: First Division.
Морські платформи — це інколи мобільні морські споруди, призначені для буріння, видобутку, зберігання, іноді обробки та передачі ресурсів на транспортні судна або берег. Вони являють собою комплекс різноманітних агрегатів й адаптовані для тривалого перебування персоналу, прийому гелікоптерів, катерів та транспортних суден.
Блоки-кондуктори — це допоміжні стаціонарні споруди, встановлені на свердловину для її консервації або видобутку ресурсів з подальшою передачею на морську платформу, берег чи судна. Вони оснащені мінімальною кількістю агрегатів і пристосовані для короткотривалого перебування персоналу під час їх обслуговування або ремонту.
Такі об’єкти, які можна називати загальним словом «вишки», розміщуються на родовищах кластерами. Також у цій частині моря проходять критично важливі для нашої держави морські торговельні маршрути, зокрема «Зерновий коридор», який сьогодні відіграє важливу роль у глобальній продовольчій безпеці та економічній стабільності України.
Крім того, у шельфовій зоні розташований стратегічно важливий і найбільший острів регіону – Зміїний, контроль над яким під час війни робить можливим пересікання «Зернового коридору» й означає фактичну морську блокаду України.
Захоплення інфраструктури у 2014 році
У березні 2014 року, під час анексії Криму, російські десантники зі 104-го десантно-парашутного полку захопили українські самопідіймальні бурові установки (СПБУ) «Петро Годованець» і «Україна», у народі більш відомі як «вишки Бойка».
Окрім них, під контроль росіян перейшли бурові установки «Таврида» та «Сиваш», а також уся чорноморська видобувна інфраструктура, яка належала «Чорноморнафтогазу».
Захоплені об’єкти згодом були інтегровані до російської нафтовидобувної системи й використовувалися для забезпечення окупаційних потреб.
Наприкінці жовтня – на початку листопада 2015 року на чотирьох мобільних бурових установках відключили транспондери, після чого з’явилася інформація про їхнє буксирування до Криму.
Надалі Росія використовувала платформи не лише для газовидобутку, а й у військових цілях — як спостережні пункти та радіолокаційні станції для контролю над акваторією Чорного моря.
Росія перейменувала вишки «Україна» та «Петро Годованець» на «Крим-1» і «Крим-2» відповідно, тоді як «Сиваш» і «Таврида» зберегли свої назви. Згодом платформи розмістити як на Одеському так і на Голіцинському родовищах.
Використання вишок у гібридній війні
Майже одразу після захоплення чорноморської видобувної інфраструктури росіяни почали використовувати її як інструмент гібридної війни проти України.
Бурові платформи перетворилися на морські форпости, які розділяли Чорне море на контрольовані Україною та Росією зони. Інфраструктуру мілітаризували: на платформах розмістили військовослужбовців морської піхоти, Головного управління Генерального штабу, а також встановили засоби технічної розвідки.
Ще до початку повномасштабного вторгнення ці об’єкти використовувалися для спостереження за українським флотом, розвідки моря, а також придушення економічного потенціалу України.
Крім того, росіяни активно експлуатували захоплені родовища, викачуючи українські корисні копалини з чорноморського шельфу.
Починаючи з 2015 року, навколо платформ почали розгортатися інциденти.
Російський військовослужбовець на одній з вишок. Джерело: InformNapalm.
15 грудня 2015 року українські розвідувальний корабель «Переяслав» та водолазний корабель «Нетішин» вирушили до району захоплених вишок. Прибувши в зону, «Нетішин» зіткнувся з перешкодою: його шлях заблокував російський прикордонний сторожовий корабель «Аметист», який вимагав негайного виходу українських кораблів із району.
До протистояння долучилися російські ракетні катери «Р-109» та Р-71 «Шуя», які маневрували, демонструючи готовність до атаки. У результаті командування бази ВМС України «Південь» віддало наказ про відхід. Рівень загрози поблизу захоплених вишок продовжував зростати. У грудні 2016 року російський фрегат «Пытливый» змусив український прикордонний корабель відійти від району бурових платформ.
27 січня 2017 року росіяни відкрили вогонь з борту однієї з платформ по водолазному кораблю «Почаїв» ВМС України. Незабаром, 1 лютого того ж року, транспортний літак Ан-26 ЗСУ, що перебував у винятковій економічній зоні України, був обстріляний зі стрілецької зброї з тієї ж бурової установки.
Отвори у фюзеляжі обстріляного Ан-26. Джерело: ВМС України.
Влітку 2017 року на захоплених платформах відбулися навчання кримського центру спецоперацій «Альфа» ФСБ, під час яких російські спецпризначенці відпрацьовували десантування, штурм та зачистку об’єкта.
Таким чином Росія демонструвала свою готовність як до оборони, так і до відбиття вишок у разі спроби їхнього повернення Україною.
Було зафіксоване оснащення платформ радіолокаційними станціями «Нева-Б» та «Нева-БС» міліметрового діапазону, які призначені для виявлення надводних цілей у ближній і середній зонах, їх автоматичного захоплення та супроводу.
Станція «Нева-Б» може працювати у взаємодії із засобами оптичної розвідки і виявляти бойових плавців на поверхні води на відстані до 1 км. Станція здатна виявляти надмалі цілі на відстані до – 8 км, малі цілі – до 15 км, середні цілі – до 25 км, й великі цілі – 45 км.
У «Нева-БС» дальність виявлення великих цілей на кшталт корвета або танкера – до 55 км, для середніх на кшталт патрульних і ракетних катерів – до 35 км, малих на кшталт невеликих катерів і човнів – до 15 км.
Хоча такі станції переважно призначені для контролю морської поверхні, вони є багатоцільовими й здатні виявляти та супроводжувати повітряні цілі.
Встановлення росіянами радіолокаційних станцій на бурових платформах дозволяло їм контролювати морський та повітряний трафік у винятковій економічній зоні України.
До речі, після повернення контролю над однією з вишок спецпризначенці Головного управління розвідки демонтували щонайменше одну з таких РЛС та переправили її на берег.
Використання вишок у повномасштабній війні
Як уже зазначалося, морські платформи та блоки-кондуктори зазвичай розміщуються кластерами, і під час війни на морі вони набувають нового стратегічного значення.
Ці об’єкти ідеально підходять для розміщення технічних засобів, зокрема радіолокаційних станцій, ретрансляторів для зв’язку та дронів, засобів радіотехнічної розвідки та радіоелектронної боротьби.
Варто зазначити, що ці засоби не можуть довготривалий час працювати у автономному режимі й вимагають обслуговування, заміну акумуляторів чи заправку генераторів, тому необхідно організовувати вахту або час від часу відправляти особовий склад на проведення робіт.
На базі вишок можуть функціонувати командні, спостережні, перевалочні, санітарні та евакуаційні пункти, логістичні центри, а також платформи для запуску й прийому безпілотників та майданчики для дозаправки й поповнення боєзапасу гелікоптерів та катерів.
Саме цим займалися росіяни, використовуючи, вишки Одеського родовища, розташовані поблизу острова Зміїний.
На родовищі, судячи із супутникових знімків та відкритих даних знаходиться дві бурові платформи – «Таврида» (IMO 8763373, 45.355571, 30.903372) і «Україна» (рус. Крим-1) (IMO 8771241, 45.307200, 30.863663) та один блок-кондуктор (45.374819, 30.929212).
Об’єкти Одеського родовища. Джерело: First Division.
Під час боїв за острів Зміїний, що завершилися наприкінці червня 2022 року, російські війська активно використовували морські платформи для підтримки гарнізону, який утримував острів.
Постійні удари по катерах і кораблях, складні погодні умови та необхідність оперативного постачання змушували росіян залучати авіацію для підтримки гарнізону.
Платформи «Таврида» та «Україна» були обладнані майданчиками для прийому транспортних гелікоптерів. Після відновлення контролю над «Тавридою» там виявили бочки з паливом і запас некерованих авіаційних ракет С-8.
Таким чином, росіяни могли брати на борт більший вантаж, що збільшувало витрату пального, розвантажуватися на Зміїному, прямувати до вишки для дозаправки, а потім поверталися назад.
Некеровані авіаційні ракети С-8 на вишці «Україна». Джерело: First Division.
Заправка могла здійснюватися як через бортові системи вишки, так і безпосередньо з бочок за допомогою насосів.
Крім того, причали на вишках слугували перевалочними пунктами та базами для катерів, які могли швидко вирушати на підтримку гарнізону, дозаправлятися та за потреби повертатися до Криму.
Це пояснює масове використання під час кампанії на Зміїному катерів типу «Раптор», які мають дальність ходу близько 550 км в економному режимі.
Однак маневрування, штормова погода або активні бойові дії могли призводити до швидшої витрати пального, тому створення заправних пунктів на платформах було логічним і необхідним рішенням для російських сил.
На північний схід від острова Зміїний, приблизно за 125 кілометрів, або ж 116 кілометрів від Одеси, розташоване Голіцинське родовище. На його території знаходяться сім об’єктів, серед яких дві морські бурові платформи – «Петро Годованець» (рос. «Крим-2», IMO 9522350) і «Сиваш» (IMO 8763385), а також кілька інших платформ і блоки-кондуктори.
Об’єкти Голіцинського родовища. Джерело: First Division.
«Петро Годованець», «Сиваш» та кілька інших платформ оснащені гелікоптерними майданчиками, здатними приймати транспортні гелікоптери, а також мають причали для тривалого перебування катерів.
Росіяни розміщували гарнізони на цих об’єктах, проте, за даними з відкритих джерел, підтверджено їхню присутність на платформі «Петро Годованець» та з меншою впевненістю – на «Сиваші».
На північний схід від Одеси та Зміїного, приблизно за 155 і 131 кілометр відповідно, розташовані Штормове та Архангельське родовища, де знаходяться по одній платформі з блоком-кондуктором.
Об’єкти на Штормовому та Архангельському родовищах. Джерело: First Division.
Коли Сили оборони України активно почали застосовувати морські та повітряні дрони-камікадзе, а також крилаті ракети для ударів по російських об’єктах у Криму, окупанти почали використовувати морські платформи та блоки-кондуктори як пости раннього виявлення.
Ймовірно, вони могли навіть намагатися перехоплювати українські засоби ураження за допомогою ПЗРК, а у випадку надводних дронів – застосовувати дрони-камікадзе чи протитанкові засоби.
Якщо припустити, що на кожному з родовищ була хоча б одна вишка з РЛС, як приклад візьмемо вже знайому «Неву» то виходить приблизно така картина. Вишки допомагають росіянам відстежувати переміщення великих кораблів поблизу узбережжя Одещини, Миколаївщини та Херсонщини.
Карта покриття РЛС. Джерело: First Division.
Однак ситуація з катерами та особливо моторними човнами інша: вони можуть діяти впевненіше у прибережній зоні, але їхні операції на віддаленні від берега будуть ускладнені. Дані про виявлені об’єкти можуть передаватися на берег й використовуватися для цілевказання засобам протиповітряної оборони, авіації та береговим ракетним комплексам.
Бої за вишки
Першим публічним епізодом боротьби за контроль над чорноморською газовидобувною інфраструктурою можна вважати ракетний удар по Одеському родовищу. За наявною інформацією, удар було завдано протикорабельними ракетами Harpoon або «Нептун».
За даними окупаційної влади Криму, атаковано три об’єкти, на яких на момент удару перебували російські військовослужбовці.
Хоча окупанти не назвали ці об’єкти, ними є платформи «Таврида», «Україна» та блок-кондуктор. Ракети уразили вишки приблизно о 8–9 годині ранку 20 червня.
Бурові платформи залишилися стояти й були придатними до подальшого використання, а от блок-кондуктор загорівся.
Пожежа на БК Одеського родовища. Джерело: First Division.
Фото, ймовірно зроблені з борту «України», підтверджують пошкодження корпусу платформи. Втім, варто зазначити, що немає остаточних підтверджень, що ці пошкодження вишка отримали саме під час цієї атаки.
Пізніше, 26 червня невідомим озброєнням, наймовірнше знову протикорабельною ракетою, була атакована «Таврида», в наслідок атаки був знищений гелікоптерний майданчик.
Пошкодження «Тавриди». Джерело: First Division.
Ймовірно, після цієї атаки, ускладнення рятувальних операцій та логістики, росіяни ухвалили рішення залишити Одеське родовище. Перед відступом вони ретельно замінували вишки, зокрема причали, коридори та інші комунікації.
22 липня 2023 року шестеро бійців спецпідрозділу «Тимура» без бою, знімаючи розтяжки та міни, піднялися на борт платформи «Україна». Через тиждень була спланована операція з абордажу платформи «Таврида», яку доручили спецпідрозділу «Артан».
У ніч на 29 липня бійці «Артану» вирушили до «Тавриди» на великому катері, озброєному кулеметами M2 Browning та гранатометом Mk19. Проте через сильні хвилі пришвартуватися не вдалося.
Спецпризначенці спецпідрозділу «Тимура» на шляху до «України». Джерело: First Division.
Повернувшись на базу, вони замінили плавзасіб на 11-метровий катер Willard, оснащений кулеметами Browning, і того ж дня знову вирушили до вишки.
Катер успішно пришвартували, після чого розпочали огляд платформи. Там вони виявили 40 некерованих авіаційних ракет С-8, цистерни з паливом і дві радіолокаційні станції сімейства «Нева», які завантажили на човни.
Вже під вечір у районі вишок пролетів російський літак, але його ціллю були не спецпризначенці, а острів Зміїний, по якому він і завдав удару.
Наприкінці 2023 року, ймовірно в період грудня – початку січня 2024 року, бійці 73-го морського центру спеціальних операцій провели операцію «Цитадель». Під покровом ночі спецпризначенці на моторних човнах вирушили до однієї з платформ у районі Голіцинського родовища.
Їхньою метою було знищення надбудови з ретранслятором сигналу для ударних дронів Mohajer-6 та радіолокаційної станції «Нева-Б». Діставшись платформи, група висадилася на її борт, заклала вибухівку, а після відходу на безпечну відстань – активувала її дистанційно.
Вночі з 8 на 9 серпня 2024 року надводний дрон-камікадзе Військово-морських сил атакував платформу на Штормовому родовищі. Відомо, що в момент атаки на її борту перебували російські військовослужбовці, однак достовірної інформації про загиблих немає.
У ніч на 26 серпня бомбардувальники-ракетоносці Ту-22М3 здійснили пуск протикорабельних ракет Х-22 або Х-32 по бурові платформах «Україна» та «Таврида».
Імовірно, таким чином росіяни намагалися гарантувати, що платформи не зможуть використовуватися для військових потреб. В результаті атаки «Таврида» загорілася, а з «України» повалив дим.
Вночі 11 вересня , Головне управління розвідки розпочало масштабний рейд на вишки Голіцинського родовища. Із джерел в російському сегменті мережі відомо, що на одній з платформ, а саме на буровій «Петро Годованець», розміщувався російський гарнізон.
Катери на шляху до Голіцинського родовища. Джерело: First Division.
В операції брали участь бійці спецпідрозділів Химера, Nobody, Raven Group та 2-й загону спеціальних дій ім. Владислава Пелешенка.
З українського узбережжя вирушило 14 човнів із спецпризначенцями, перед підходом до платформи по ній ударили ракетою, найімовірніше протикорабельною.
Близько 5-ї ранку над районом родовища з’явився російський винищувач Су-30СМ, по якому спецпризначенці відпрацювали з ПЗРК. Літак був уражений і впав у море за 70 кілометрів на північний захід від мису Тарханкут. Обидва пілоти загинули разом із бойовою машиною.
7-го грудня 2024 року Військово-морські сили оприлюднили відео, на якому показаний удар по платформах на узбережжі криму за допомогою морських дронів-камікадзе та дронів-носіїв FPV. На кадрах було видно, що на платформі знаходилися російські військовослужбовці.
Платформа Архангельського родовища в об’єктиві FPV-дрона ВМС. Джерело: First Division.
Дані моніторингу пожеж дають можливість припускати, що удару завдали в ніч з 2 на 3 грудня по платформі на Штормовому родовищі, а порівняння корпусів інших двох платформ із супутниковими знімками каже, що атакували й об’єкт на Архангельському родовищі та бурову платформу Сиваш на Голіцинському родовищі.
В ніч з 8 на 9 березня 2025 року щонайменше одним невідомим морським дроном, була атакована одна з вишок на родовищі, назва якого не розкривається. На кадрах показано, що дрон виконав пуск торпед, результативність атаки залишається невідомою.
Висновок
У ході повномасштабної війни на морі Сили оборони України взяли під контроль, знищили, або зробили не придатною для розгортання гарнізонів велику частину газовидобувної інфраструктури в тому числі й на узбережжі Криму.
Спецпризначенці ГУР, ССО та ВМС України позбавили противника засобів раннього виявлення морських та повітряних дронів, різних плавзасобів та крилатих ракет.
Це значно спрощує удари через Чорне море, ускладнює росіянам виявлення засобів ураження та зменшує час на реакцію їхнього флоту, авіації й комплексів протиповітряної оборони.
Перехоплення контролю над газовидобувною інфраструкторої дозволяє нам самим розміщувати на ній засоби спостереження за морем та повітрям, ретранслятори для дронів й використовувати як плацдарми для рейдів на тимчасово окуповані території.
Автор: Володимир Б.
Джерело: Мілітарний
Распечатать
