Відмова тиснути руку Путіну, страшна сімейна трагедія і ціль КДБ: біографія Девіда Кемерона
Що це означає для України?
В уряді торі Кемерон займе важливу посаду – очолить Міністерство закордонних справ. 24 Канал пригадує основні моменти з біографії пана Кемерона, його роль у стосунках з Україною та зв’язки з Китаєм.
Відмінник, представник британської "золотої молоді" та ціль для вербування КДБ
Девід Кемерон народився 9 жовтня 1966 року в Лондоні, в заможній родині представників вищого світу Британії.
Зверніть увагу! Нині його офіційні статки складають декілька мільйонів фунтів стерлінгів, більшість із цих грошей – спадщина. Кемерон не має спадкових аристократичних титулів, проте, може похвалитися доволі цікавим родоводом.
Свій рід Кемерони ведуть від позашлюбної доньки англійського короля Вільяма Четвертого. Отож Девід Кемерон є семирідним кузеном чинного британського монарха Чарльза Третього. При цьому, в політика є також шотландське, валійське та єврейське коріння.
У роду Кемерона було чимало успішних бізнесменів, його єврейські предки вели бізнес із Ротшильдами та заробили мільйони на нерівноцінній торгівлі з Китаєм в 19 столітті. Іншою традиційною родинною справою була політика – в абсолютній більшості предки Кемерона було торі, тобто представниками консервативної партії. Тож політика можна вважати спадковим консерватором і любителем вести справи з Китаєм.
Кемерон отримав якісну та дорогу освіту в найкращих британських приватних школах. Був відмінником, слідуючи родинній традиції – вступив до Ітонського коледжу, де проявив особливі успіхи у вивченні історії мистецтв.
Там же трапився перший відомий скандал за участю Девіда – його спіймали за курінням марихуани. Це був початок 1980-их й тоді завдяки зв’язкам родини вдалося цю історію зам’яти, щоб Девід мав шанс стати Another Brick in the Wall, але в дещо іншій стіні, ніж співав випускник Кембріджширської школи для хлопчиків Роджер Вотерс.
Після закінчення Ітону та вступу до Оксфорду Кемерон мав майже річну перерву у навчанні (1985 рік). За цей час він встиг побути асистентом у свого хрещеного – політика і депутата парламенту, Кемерон був присутній на дебатах в Палаті громад і навіть допомагав у підготовці деяких матеріалів. Також Кемерон встиг помандрувати – відвідав Гонконг, який тоді належав Великій Британії, а також СРСР, де владу все ще утримували комуністи.
Про свій візит до СРСР Кемерон публічно розповів BBC у 2006 році. Виявилось, що юнак полетів з Москви до Ялти разом з товаришем, де їх намагалися просто на пляжі завербувати агенти КДБ (радянська спецслужба – 24 Канал).
Цікаво! Вербувати талановиту та перспективну молодь – давня традиція радянських і російських спецслужб. До прикладу, практично за тією ж схемою КДБ колись намагалося завербувати чинного генсека НАТО Єнса Столтенберга.
В оксфордському Брейсноуз Коледжі Кемерон вивчав філософію, економіку та політологію й проявив себе як надзвичайно здібний студент, який помітно виділявся серед інших. У 1988 році Кемерон здобув ступінь бакалавра з відзнакою. Пізніше також здобуде ступінь магістра.
У студентські роки Девід Кемерон не відмовляв собі в традиційних молодіжних розвагах, алкоголі те легких наркотиках. Він був членом елітного закритого клубу студентів Оксфорду під назвою Bullingdon Club, до речі, одночасно з Борисом Джонсоном. Британські ЗМІ дуже тонко цей факт обіграли та випустили документалку під назвою When Boris Met Dave, обігруючи назву культової комедії "Коли Гаррі зустрів Саллі".
Bullingdon Club має неоднозначну репутацію збіговиська "мажорів", які роблять усе, що заманеться. І якщо 100 років тому в часи Берті Вустера це викликало іронічну посмішку, то нині Кемерону довелося просити вибачення та заявляти, що зараз він би ніколи не вступив до такого клубу.
Поєднувати розгульне, богемне життя з надзвичайними успіхами в навчанні – це неабияке досягнення, що говорить як про інтелект, так і про працездатність та про фізичне здоров’я. Пізніше ці навички допоможуть Кемерону, адже його здатність працювати по 12 – 20 годин за добу без втрати якості стане легендарною.
Цю унікальну здатність Кемерону пригадали на виборах 2005 року, коли його звинуватили у вживанні кокаїну для підтримки тонусу. Втім, політик перевернув все на свою користь, коли сказав, що це справа минулого, та й узагалі "всі це раніше робили".
Початок політичної кар’єри
Після отримання диплома Кемерон вирішив піти в політику та почав робити перші кроки в аналітичному центрі Консервативної партії. За кілька років на молодого таланта чекало підвищення – він мав відрядження на Даунінг-стріт і мав змогу працювати в команді прем’єра Джона Мейджора. Тоді ж про молодого політика вперше написали британські газети.
Згодом Кемерон працював спеціальним радником уряду торі, спершу – в Державному Казначействі, а потім – у Міністерстві внутрішніх справ. У 1994 році Кемерон перейшов на роботу до медіакорпорації Carlton Communications на позицію директора з корпоративних питань. Досвід у бізнесі та медіа надихнув Кемерона на повернення в політику.
У 1997 році він взяв участь у виборах до Палати громад (у 1994 році балотуватися йому завадив курйоз – Кемерон не встиг на дебати через затримку руху потягів). Досвід був невдалим, але Кемерон не зупинився та нарешті переміг у 2001 році. Перемогу в Оксфордширі молодому політику принесла активна медійна кампанія, Кемерон сам писав колонки до газет, де не боявся жорстко критикувати конкурентів, серед яких були і його колишні товариші. Цікаво, що наріжним питанням кампанії стала дискусія щодо заборони полювання на лисиць.
У парламенті Кемерон став членом парламентського комітету з внутрішніх справ. Ця позиція дозволила йому зарекомендувати себе як молоду зірки та майбутню надію консерваторів. У 2003 році Кемерон вже став заступником голови партії. Він опікувався питаннями місцевого самоврядування. Поразка торі на виборах не позначилась на Кемероні негативно – він отримав важливу посаду міністра освіти тіньового кабінету опозиції й використав цей пост для подальшого кар’єрного зростання. Восени 2005 року він переміг на партійних "праймеріз" консерваторів і став лідером партії торі з результатом 78% підтримки.
Лідер опозиції
Нульові були для консерваторів не найкращим часом – британці, втомлені спадкоємцями Маргарет Тетчер, голосували за лейбористів. Тож торі отримали роль опозиції. Цей час Кемерон використав для реформ всередині власної партії, збільшував представництво жінок, а також членів етнічних меншин.
Внаслідок оновлення торі змістилися до "центру" та подекуди дещо "полівішали". Далі залишалось чекати помилок від влади та її лідера Гордона Брауна, а також критикувати та набирати бали підтримки як лідер тіньових кабінетів.
На виборах 2010-го року консерватори здобули велику перемогу та разом із ліберальними демократами утворили коаліцію, лідером якої та 75-им прем’єр-міністром Великої Британії став Девід Кемерон.
Прем’єр-міністр, Brexit і Китай
Діяльність Девіда Кемерона на посту прем’єра потребує, мабуть, окремої статті. Це була потужна фігура та політик із величезним авторитетом. Він претендував на роль світового лідера й консенсусного топа в ЄС (пізніше цю роль займе Ангела Меркель). Успішна лондонська Олімпіада 2012 року стала тріумфом особисто Кемерона та зробила політика одним із найуспішніших британських прем’єрів.
Кемерон відзначився тісною співпрацею з Китаєм, який тоді переживав стрімкий економічний злет. За роки прем’єрства Кемерона Китай збільшив свої торговельні, фінансові та політичні зв’язки з Великої Британією, а сам Кемерон виступав фактично лобістом китайської програми "Один пояс – один шлях", за що вже тоді його критикували.
Високий політ Девіда Кемерона перервав "чорний лебідь" під назвою Brexit. Попри те, що Велика Британія була в ЄС фактично на особливому привілейованому стані, британська влада все ж змушена була реагувати на результати плебісциту влітку 2016 року, коли 51,9% британців заявили про бажання вийти з ЄС. Для Кемерона, який ініціював референдум, щоб зафіксувати свою підтримку, це стало ударом нижче пояса.
Референдум – це важливий інструмент для Кемерона та консерваторів. Так, наприклад, у 2013 році завдяки плебісциту на Фолклендських островах, де 99% мешканців архіпелагу проголосували за те, щоб залишитися частиною Сполученого Королівства, вдалося ефектно перемогти в давньому спорі з Аргентиною.
У 2014 році Кемерон санкціонував схожий референдум у Шотландії й знову святкував перемогу. А от у 2016 році уряд Кемерона не врахував силу соцмереж та їхніх алгоритмів, через що й постраждав.
Попри успіхи на внутрішній та зовнішній аренах він змушений був піти у відставку та оголосив про політичну пенсію. Фіаско Кемерона на референдумі дуже негативно вплинуло на оцінку його спадщини як політика. Нині попри очевидні успіхи за 6 років Кемерона при владі та 11 років на посаді лідера Консервативної партії саме Brexit буде тим, що запам’ятають як головну подію його правління.
Втім, попри всю неоднозначність виходу Великої Британії з ЄС, для України це був, наприклад, позитивний крок, адже дозволив Лондону активізувати допомогу Україні на початку повномасштабного вторгнення Росії й не зважати на бюрократичні перешкоди з Брюсселя.
Можливо, що саме цей момент став вирішальним для України навесні 2022 року та дозволив вистояти тоді, коли було найважче.
Китайські симпатії
Після виходу на пенсію Девід Кемерон вже міг не ховати своїх симпатій до Китаю та продовжив лобіювати амбітні проєкти КНР. Фактично він став для Пекіна тим, ким був Герхард Шредер, ще один важковаговик європейської політики, для Росії.
У 2023 році видання Politico випустило розгромну статтю, в якій прямо пов’язало Кемерона з китайським планом економічної та політичної експансії на Шрі-Ланці. Видання стверджувало, що КНР залучила британця як посередника для контактів щодо фінансування будівництва порту в Коломбо арабськими монархіями Перської затоки.
На пенсії Девід Кемерон, на відміну від Діоклетіана, капусту не вирощував, але роботу мав. Мовиться про великий інфраструктурний проєкт у самій Британії – він виступає як лобіст та ідеолог побудови швидкісної залізничної лінії HS2, що має з’єднати Лондон із північною Англією. Справи у проєкті наразі йдуть не надто успішно – уряд постійно намагається "порізати" бюджет і "ріже" цілі лінії. Ось, що дуже непокоїть Кемерона, який навіть переривав свої політичне мовчання й, зокрема, визнав, що його добровільний політичний "самобан" був помилкою (до речі, десь так само, схоже, розмірковує й 73-ий прем’єр Королівства Тоні Блер.
Водночас криза в Консервативній партії, яку не змогли подолати його наступники Тереза Мей, Борис Джонсон і Ліз Трасс, зробила акції Кемерона високими. За даними серпневого опитування BMG Research, Кемерон був другим за популярністю після Бориса Джонсона серед представників консерваторів (20% проти 23%). Натомість чинний прем’єр Ріші Сунак мав лише 17% підтримки.
Саме тому Сунак "витягнув кроля з капелюха" та вирішив зіграти на випередження і, коли з’явилася можливість, провів ротації в уряді, внаслідок яких Джеймс Клеверлі перейшов з поста міністра зовнішніх справ на справи внутрішні, а вакансію, що звільнилася, обійняв Кемерон. Для цього йому надали крісло в Палаті лордів і титул довічного пера. Крім того, з 2005 року Кемерон має довічне звання "Високошляхетного" (The Right Honourable).
Дипломат. Кемерон і Україна
Призначення Кемерона на пост Державного секретаря Його Величності із закордонних і справ Співдружності націй (саме так звучить повна назва посади, яку не британські ЗМІ традиційно називають міністерською) не є випадковістю. Кемерон – досвідчений політик, який має великі зв’язки та авторитет, а тому може говорити з усіма лідерами світу на рівних.
За роки прем’єрства Кемерона Велика Британія була дуже активною у світі – країна була частиною коаліційних військ та брала участь у війнах в Іраці, Лівії та Афганістані, також Велика Британія брала участь у війні проти ІДІЛ в Іраці та Сирії.
За бажання Кемерон може бути рішучим і твердим. Влітку 2014 році він відмовився публічно потиснути руку Путіну під час переговорів. Також Кемерон закликав до введення жорстких санкцій проти Росії та активної допомоги Україні.
Цей показовий крок мав стати потужним сигналом для світу, проте, на жаль, не став. Тоді світ обрав страусину позицію Меркель та Обами, які вирішили, що агресора за краще буде "умиротворити". Наслідки цієї фатальної помилки ми бачимо зараз.
Росія намагається змусити Україну відмовитися від свого демократичного вибору під дулом автомата,
– Девід Кемерон 1 вересня 2014 року дає абсолютно правильну оцінку подіям в Україні.
У 2014 році Кемерон не наважився надати Україні військову допомогу, проте, вже у 2015-му він заявив, що Королівство направить до України військових інструкторів. Пізніше, вже після відставки Кемерона, його наступники продовжать цей курс, а Велика Британія буде одним з локомотивів допомоги Україні у відбитті російської навали.
Повернення Кемерона до активної політики можна назвати вчасним. Новий міністр має тверду позицію щодо Росії, водночас він має також і тісні зв’язки зі старшим партнером Москви – Китаєм. Останній нині швидко в очах Заходу перетворюється на нову “імперію зла” (численні шпигунські скандали за участю КНР та його агентів в самій Британії цьому доказ), проте, вочевидь, досі прагне зберегти обличчя. В цих обставинах поява Кемерона на чолі МЗС доволі потужний сигнал.
Сам міністр закордонних справ вже окреслив основні виклики, відповіді на які він шукатиме – це війна в Україні та черговий конфлікт на Близькому Сході.
Ми стикаємося зі страшним набором міжнародних проблем, включаючи війну в Україні та кризу на Близькому Сході. У цей час глибоких глобальних змін для нашої країни важливо стояти поряд з нашими союзниками, зміцнювати наші партнерські відносини та стежити за тим, щоб наш голос був почутий,
– Девід Кемерон у соцмережі Х демонструє, що тримає руку на пульсі подій у світі.
Сімейна трагедія та особисте життя
У дитинстві Девід любив шоу Бенні Гілла та слухав Боба Ділана.
Нині Девід Кемерон одружений на Саманті Шеффілд, як і він сам – представниці британської еліти. Пара побралася в 1996 році, у подружжя народилося 4 дітей.
Старший син політика – Іван Реджинальд Ієн – з’явився на світ з численними хворобами – дитячим церебральним паралічем і епілепсією. Дитина померла у віці 6 років, більшу частину з яких хлопчик був прикутий до ліжка і навіть не міг говорити, лише дивитися.
Смерть сина стала страшною трагедією і шоком для батьків, а згодом призвела до тривалої депресії. "Я любив Івана всім серцем", – заявив згодом Девід Кемерон. Сам політик після народження сина брав декретну відпустку, що спричинило значний резонанс в ЗМІ.
Нині Кемерони виховують двох доньок Ненсі Гвен (народилася 2004 року) та Флоренс Енделліон (народилася 2010 року) та сина Артура Елвена (народився 2006 року).
У вільний від роботи час політик займається спортом – надає перевагу бігу та велосипеду, при чому почав їздити на роботу на 2 колесах на кілька років раныше, ніж Борис Джонсон, а також вболіває за бірмінгемську "Астон Віллу" та є фанатом крикету.
Окупанти з "Торнадо" обстріляли будинки у Шевченковому в Харківській області: є постраждалі
Читайте більше новин по темі:
Распечатать
