У польових шпиталях окупантів панує розруха
Міноборони РФ активно вербує на війну з Україною, але після поранень учасники війни державі вже не цікаві. У шпиталях, де лікуються солдати, не вистачає медикаментів, розхідників, обладнання. Після початку контрнаступу ЗСУ потік поранених зріс, а постачання лікарень, навпаки, погіршилося. Як не парадоксально, лікарі військових шпиталів та прикордонних стаціонарів отримують розхідники та ліки від волонтерів, а не від влади. При цьому потік пожертвувань слабшає. Володимир Путін двічі відправляв у відставку керівників служб забезпечення тилу, але голова військово-медичного управління Міноборони РФ продовжує працювати, незважаючи на плачевну ситуацію із постачанням госпіталів, пише The Insider .
Навесні розпочалася масштабна рекламна кампанія служби за контрактом у російській армії. У бюджетних установах, біля станцій метро та зупинок громадського транспорту роздавали листівки з телефонами запису до пункту набору добровольців та описом переваг служби. На вулицях міст з’явилися плакати та білборди, а Z-паблики публікували духопідйомний рекламний ролик, який знецінює громадянські професії: «Хіба таким захисником ти мріяв стати? Ти ж мужик - будь їм! Служи за контрактом».
Що насправді чекає на солдатів на передовій, новобранцям не показують. А ось лікарям військово-польових шпиталів та лікарень, які приймають поранених російських військових, це добре відомо. Як і волонтерам, які забезпечують лікувальні заклади медикаментами та інструментами. У чатах збору допомоги кожне третє фото чи відео — це російські солдати на лікарняних ліжках, які втратили або майже втратили кінцівки. Волонтери публікують такі знімки, намагаючись переконати передплатників жертвувати більше коштів для лікарів та лікарень. Насамперед — прифронтових, які відчувають гостру нестачу медикаментів та обладнання.
За спостереженнями лікарів, найбільший потік поранених спостерігався в останні місяці «бахмутської м’ясорубки», це лютий та березень. Саме тоді Росія запустила активну агітацію для набору на контрактну службу, щоб покрити втрати. Збільшився потік і в червні, про це говорять лікарі та Z-волонтери. Це збігається з даними британської розвідки, яка стверджує, що зараз росіяни зазнають найвищих втрат, починаючи з березня 2023 року.
У чатах збору допомоги майже щодня просять молитися за загиблих та жертвувати кошти лікарям, які лікують поранених. У діагнозах — мінно-вибухові травми, уламкові та вогнепальні поранення, у тому числі голови, які потребують втручання висококваліфікованих нейрохірургів.
Налагодити постачання як прикордонних стаціонарів, так і військових шпиталів за півтора роки бойових дій російській владі не вдалося. Лікарі досі одержують розхідники, ліки та інструменти від волонтерів.
Заклики про допомогу, фото відірваних або майже відірваних кінцівок солдатів у чатах зі збору коштів чергуються з ура-патріотичними роликами, проросійськими відео з TikTok, вітаннями з «Днем Росії» та іншими державними святами.
На початку червня по волонтерських чатах Білгородської області пройшла інформація про поранення строковиків, які стояли на російсько-українському кордоні. Прикордонні пункти тоді з території України штурмували «Російський добровольчий корпус» та «Легіон Свобода Росії». Офіційно про поранення чи загибель строковиків не повідомлялося.
«Новини жесть. Хлопці відбили кілька атак. Збір, збір, збір», — написав один із Z-волонтерів чату, прикріпивши фото закривавленого медичного ліжка. «Молодці, хлопці!» - Написав інший учасник діалогу.
«Коли військовослужбовець отримує поранення, його виводять з-під вогню, стабілізують і відправляють до військово-польового шпиталю, розташованого найближче до передової. Це ”передова база”, там починають надавати допомогу, — розповів лікар шпиталю у Воронежі. — Потім постраждалих ”сортують” та відправляють далі залежно від поранень. Це ”етапне лікування” — система надання медичної допомоги у процесі руху на етапах евакуації. У разі потреби поранених відправляють до районних ЦРЛ на окупованих територіях або в Росії, деяких — до стаціонарних військових шпиталів, якими керує Міноборони».
Генштаб ЗСУ стверджує, що з недавніх пір евакуації до шпиталів Міноборони РФ підлягають виключно офіцери. Сержантів та рядових нібито лікують на окупованих територіях незалежно від тяжкості та складності поранень, тому госпіталі доводиться розгортати у дитячих садках та школах. За даними української сторони, у селищі Азов Запорізької області місцеву школу обладнали під шпиталь, і станом на кінець травня там на лікуванні перебували півсотні росіян. "У Мостиках між Сватовим і Старобільськом на території місцевої школи загарбники облаштували польовий госпіталь, де на лікуванні зараз перебувають понад 100 військових РФ", - писав голова Луганської ОВА Артем Лісогор.
Бракує лікарів і в розташованих на території Росії військово-медичних лікувальних закладах. Жителі Білгорода скаржилися, що військова поліклініка у місті переповнена пацієнтами. Хірург із 40 осіб встигає прийняти лише 10 за день.
«На одного хворого йде 40–60 хвилин, пишуть все від руки, як у стародавньому столітті, комп’ютерів немає. Хлопці займають чергу ще до відкриття. Зрештою, просидівши весь день, не можуть потрапити на прийом», — розповідала одна із мешканок міста. Губернатор Білгородської області В’ячеслав Гладков тоді відповів, що ніяк не може відправити туди додаткових лікарів, оскільки поліклініка є військовою і перебуває у підпорядкуванні Міністерства оборони. Але пообіцяв вирішити питання системно.
Постачанням цивільних госпіталів займається МОЗ, постачання військових — Міноборони, а саме Головне військово-медичне управління (ДВМУ). Проблеми є і по-перше, і по-друге. Повідомлення про нестачу медикаментів з’явилися одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії до України у березні 2022 року. За майже півтора роки війни ситуація не покращала.
Госпіталь у Валуйках (це Білгородська область), куди у великій кількості надходять російські військові, належить до МОЗ. Як розповіли співробітники, лікарня зазнає жорсткої нестачі всього: від витратних матеріалів типу серветок до рецептурних ліків. Лікарні допомагають усім світом — численні волонтерські групи регулярно відправляють туди тонни медичної допомоги. Ситуація погіршилася після початку українського контрнаступу.
«Ми дуже раді, що нам допомагають, дуже багато всього нам потрібне: одяг, взуття, медикаменти, — каже лікар лікарні у місті Валуйки Білгородської області. — Ми все отримуємо, все до нас доходить, ми пускаємо в справу. Без цієї допомоги важко і лікарям, і пацієнтам.
Великий потік поранених потребує постійного поповнення запасу медичних карток, які також привозять волонтери. Вони паперові — про цифровізацію тут не йдеться. Не вистачає засобів для дезінфекції, таких як хлоргексидин та перекис водню, розчинів для крапельниць, зондів для декомпресії шлунково-кишкового тракту, дренажних систем для грудної клітки, марлевих пов’язок, бинтів, що знеболюють, різного типу. Немає інструментів, скаржаться лікарі та просять купити хірургічні ножиці, затискачі, степлери та скоби для ушивання ран та внутрішніх органів, гемостатичні губки для зупинки кровотеч, а також планшети для визначення групи крові.
Деякі якісні препарати та розхідники стали недоступними для лікарів після початку війни.
«Російські шприци елецького виробництва хороші, не пропускають, не течуть, але іноді їх клинить на дозаторах. Нам їх привозять волонтери, — розповідає лікар одного зі шпиталів у прикордонні. — Є китайські шприци, вони набагато м’якші. Раніше були ще "браунівські" (виробництва німецької фірми B. Braun) - найкращі. Але ми вже давно не отримуємо їх».
Періодично виникає дефіцит засобів для наркозу, які витрачаються особливо активно у реанімації. Пропофол, рокуроній, міорелаксант ардуан, який застосовується при інтубації та хірургічних втручаннях, також купують волонтери.
«Потік не припиняється, препарати летять із величезною швидкістю, — поскаржилася одна з медсестер військово-польового шпиталю. — Витрата в реанімації приблизно дві ампули на годину, зараз потрібно ще приблизно на 70 тисяч рублів».
«Летять» не лише препарати, а й інструменти для ампутації. Це одна з найчастіше проведених операцій у прикордонних шпиталях. Значна частина травм - мінно-вибухові, при яких зберегти пошкоджену кінцівку не виходить. Причому не лише через характер травми, а й через помилки парамедиків на передовій під час надання початкової допомоги, через невміння військових правильно накласти джгут або взагалі через відсутність якісних турнікетів в аптечці військового.
В одній із лікарень лікарі поскаржилися на відсутність кондиціонера в операційній – при тому, що вона виходить на сонячний бік. Робити операції із настанням літа стало складно.
І хоча потреби російських прикордонних шпиталів зростають, бажаючих допомогти стає дедалі менше, стверджують волонтери.
«Люди втомилися від СВО, з кожним місяцем все менше людей нам відправляє гроші, — поскаржилася волонтерка з Підмосков’я. — Зменшились і суми, які люди переказують».
Інша співрозмовниця The Insider пов’язала скорочення допомоги із подіями у Шебекіно. Коли війна прийшла на територію російського регіону, то волонтерська допомога була потрібна його жителям, багато з яких втратили будинки. Це відтягло ресурси, які раніше прямували на допомогу лікарням. Замість шпиталів росіяни почали відправляти гроші евакуйованим шебекінцям та мешканцям прикордонних сіл.
Російська сторона не розкриває даних про втрати. Востаннє Міноборони РФ говорило про це майже рік тому, у вересні, тоді йшлося про 6 тисяч, але ці цифри дуже далекі від реальності. Про те, що Міноборони приховує реальну кількість загиблих, говорять не лише українці (їх оцінка російських втрат - 220 тисяч, включаючи поранених і полонених), а й, наприклад, Пригожин, який під час путчу заявив, що при захопленні будівлі Генштабу в Ростові-на -Дону виявлено нові докази заниження числа загиблих у рази. Якими є реальні цифри втрат?
Аналітики Російської служби ВВС та видання «Медіазону» знайшли підтвердження загибелі 26 тисяч російських військових, але за їх власним визнанням вони знаходять менше половини від реальної кількості загиблих, тому справжня цифра має становити понад 50 тисяч. Американський Центр стратегічних та міжнародних досліджень оцінює російські втрати у 200-250 тисяч осіб, уточнюючи, що з них 60–70 тисяч — загиблі.
Таким чином, за перші півтора роки після повномасштабного вторгнення в Україну кількість загиблих приблизно вп’ятеро перевищила загиблих радянських солдатів в Афганістані за дев’ять років.
Не дивно, що прифронтові шпиталі перевантажені. Приблизно чверть військовослужбовців надходить до шпиталів у важкому та вкрай важкому стані. Ще близько половини постраждалих — у стані середнього ступеня важкості, заявляв голова військово-медичного управління Міноборони Дмитро Трішкін. Але це дані на грудень минулого року, ще до початку контрнаступу України та навіть до активізації боїв навколо Бахмута. Дані щодо поранених також засекречені. Але відомо, що низький рівень підготовки в галузі надання першої допомоги явно робить внесок у смертність російських військовослужбовців. Засновник і керівник Центру тактичної медицини концерну «Калашников» Артем Катулін розповідав, що понад 50% усіх смертей сталося не від життєзагрозних поранень, а понад 30% ампутацій зроблено через неправильне накладення джгута. В українськії стороні ці показники кращі — завдяки якіснішій загальній підготовці парамедиків та кращому медичному забезпеченню.
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
Читайте більше новин по темі:
Распечатать
