Вова Путін, ти сам спустив своє життя у каналізацію
Сьогодні я вирішив дозволити собі помріяти. І спонукало мене до цього повідомлення про те, що Путін може відвідати Туреччину 27 квітня, щоб взяти участь у церемонії завантаження ядерного палива на атомній електростанції "Аккую". Про це президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган сказав в інтерв’ю телеканалу A Haber.
Це, звісно, вкрай малоймовірно. Але раптом Ердоган правий і Путін справді приїде до Туреччини? Я розумію, що Туреччина Римського статуту Міжнародного кримінального суду не підписувала і тому жодного ризику того, що Путіна заарештують турецька влада, немає. Але! Туреччина і не збиралася вбивати російського посла у Туреччині Андрія Карлова. Однак 19 грудня 2016 року, в Анкарі, 22-річний турецький поліцейський Мевлют Мерт Алтинташ підійшов до нього, коли Карлов виступав на сцені, і з криками "Це йому за Алеппо!", "Не забувайте Сирію" та "Ми вмираємо там, а ти помреш тут!" випустив у нещасного дев’ять куль. Карлов помер дорогою до лікарні.
Туреччина – країна непроста. Там, окрім таких поліцейських, є ще й курдські бойовики, і арабські біженці - таємні послідовники ІДІЛ, є ті, хто боровся проти росіян у Сирії... Чи мало що... За всім не встежиш...
Народ на Близькому Сході гарячий, пасіонарний, жертовний. Скільки серед них смертників? Тож їдь, дорогий ти наш Володимир Володимирович, до Туреччини, назустріч своїй долі. Як то кажуть, двом смертям не бути, а однією - не уникнути. Кому судилося бути повішеним, той не втопиться. Сім бід - одна відповідь ... Упевнений, що Ердоган чудово розуміє, яка відповідальність лежить на ньому у випадку, якщо Путін все-таки зважиться нанести йому візит. І за потурання турецьких спецслужб його охорона зуміє не помітити якогось ретельно підібраного молодого фанатика, якого відразу ж після "прикрого інциденту" застрелять героїчні турецькі поліцейські. Як потім напишуть газети: "у перестрілці, що зав’язалася ..."
А подяку всього людства, включаючи (судячи з розмови Пригожина з Ахмедовим) переважну частину росіян, Ердогану буде просто забезпечена.
І яка парадоксальна ситуація складеться: більшості людей потрібно роками працювати для того, щоб домогтися такого ж кохання, що й Ердогану просто за недогляд служби охорони. Мрії, мрії… Де ваша насолода…
Тільки от не поїде Путін. Бо боягуз. Він по Росії їздити і зі своїми підданими зустрітися не по телевізору боїться, а тут - до Туреччини!
Це ж які нерви треба мати! Залізні. Ні, пустуєш: Путін - це вам не Зеленський якийсь. І навіть не Байден, який наважився таки до Києва приїхати.
Путін - бздун першокласний. Чемпіон світу у цьому виді спорту. Він чогось тишком-нишком зробити - художник. Надіслати чеченців Нємцова вбити, або непомітно труси Навальному "Новичком" намазати. Тут його мужності вистачає. Тут він здатний ухвалити серйозне, по-справжньому державне рішення. А от до Туреччини поїхати – слабо… Не його стиль. Він же не якийсь там Горбачов чи Єльцин, щоби просто до людей вийти. Це ж треба так прожити життя, щоб тепер уже до самої смерті не мати можливості просто пройтися вулицею, купити морозиво, зайти випити подвійний еспресо в першій кафешці, що попалася, пожерти чебуреків з пивом у якій-небудь скельці, сходить у кіно на черговий ідіотський американський бойовик з колою та поп-корном.
Нажити собі стільки ворогів, що всерйоз щомиті боятися смерті. Смерті, що чекає за кожним кутом, кущем, автомобілем. Жерти котлетку і думати: отруять чи ні? Сісти в машину і боятися: підірвуть чи ні? С**ть у спеціальний мішечок, пити із спеціальної пляшечки, спілкуватися лише з перевіреними людьми. Та й то... Чи мало що... Іди знай: перевірені вони чи ні?
Цього ти хотів, Вова Путіне? Маленький плюгавий трієчник із пітерської комуналки… Це ти вважаєш щастям? Як так сталося, що все, до чого ти торкаєшся, перетворюється на лайно? І навіть твоє власне життя від твоєї в ній присутності перетворилося на повне, безпросвітне лайно. Адже це не Ганна Політковська чи Олександр Литвиненко її тобі такий зробили. Вони, може, й хотіли б тобі крові зіпсувати, та не встигли: ти їх убив.
Ні, любий ти мій, це ти сам спустив своє життя у каналізацію. Сподіваюся, ти вже не думаєш, що на світі є люди, які тобі сьогодні заздрять? І правильно робиш, що так не думаєш. Нема чого тут заздрити. Сидиш як сич у бункері. А життя йде, витікає, як пісок крізь пальці. Ось уже й восьмий десяток розміняв ... А чого здавалося б простіше: взяв та подавився! Як Березовський. Разом закінчив би цю муку. Але навіть на це в тебе бракує мужності. Трусиш… Віддавати за тисячу кілометрів накази вбивати людей сотнями та тисячами – тут хоробрості не треба. А ось відповісти за це – тут тебе немає.
Але скільки мотузочці не витиметься, а зійметься вона в батіг, яким поженуть твоє погане військо з української землі. А потім ця мотузочка перетвориться на шибеницю для тебе і твоїх друзів. Патрушева. Пригожин. Кадирова. Ковальчука. Шойгу. Герасимова. Бортнікова. Піскова. Усіх, хто хотів цієї війни та хто її розпалював. Розпалював, як мінімум – у твоєму слабкому мозку.
Нудний кат діловито одягне тобі мішок на голову, а вірний Тихін бурмотітиме на вухо: "Прийми Господь душу вірного раба твого Володимера..."
Ти, мабуть, зараз смієшся з мене і кажеш, що смертної кари в Європі немає? Смійся, смійся... У Європі немає, а в Америці - є... І в Білорусії є... А що, якщо тебе судитимуть у Білорусії? Як? Та якось уже придумають... Слава Богу, адже є за що тебе і там судити.
Повісять тебе в Мінську, в Окрестині, і одразу мораторій на страту накладуть. Або зовсім скасують… І Лукашенко з тобою разом ніжками смикатиме… Дивись: ти навіть не питаєш, за що. Розумієш, що є, за що… Отак я сьогодні мрію. І ще я мрію про перемогу над Путіним та його ордою. Тим більше, що наша справа є правою. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
Слава Україні!
Читайте більше новин по темі:
Распечатать
